Наступні класичні методи експертизи почерку

Метод Лангенбруха належить до історичних методів дослідження почерку і не набув широкого застосування в криміналістичній практиці. На думку його автора, цей метод міг використовуватися насамперед для аналізу коротких записів, таких як підписи або адреси на конвертах, хоча теоретично допускалася й можливість його застосування до довших рукописів після попереднього виділення відповідних фрагментів тексту.

Основою цього методу було припущення, що почерк людини має індивідуальний ритм і своєрідний спосіб розміщення запису на письмовій поверхні. На практиці дослідження полягало у виокремленні певних слів або фрагментів тексту та подальшому аналізі їх розміщення за допомогою геометричних фігур і спеціальних допоміжних ліній.

Відповідно до концепції автора методу, ідентифікаційна цінність мала випливати з незмінності пропорцій цих ліній у рукописах, виконаних тією самою особою, навіть за умови навмисного маскування письма або письма іншою рукою. Водночас зазначалося, що метод не дає результату за обмеженого простору для письма або коли особа перебуває під впливом сильних емоцій, що істотно обмежує його практичну придатність.

Графометричний метод є одним із перших дослідницьких підходів, заснованих на аналізі геометричних параметрів почерку. Одним із творців графометрії вважають Edmond Locard, хоча внесок у розвиток цієї концепції зробили й інші дослідники, зокрема Pierre Humbert і Persifor Frazer. Метод ґрунтується на аналізі вимірюваних ознак почерку, які розглядають як відносно сталі елементи його графічної будови.

У межах графометричних досліджень виконують численні геометричні вимірювання, такі як:

• довжина окремих елементів літер,
• кути нахилу графічних знаків,
• кривина дуг та овалів,
• відстані між літерами та елементами запису.

Отримані значення далі піддають статистичному аналізу. На підставі вимірювань визначають середні пропорції окремих елементів почерку, а потім подають їх у вигляді кривих на графіках у системі координат. Збіг кривих, отриманих для досліджуваного доказового та порівняльного матеріалу, може вказувати на спільного виконавця запису.

Цей метод характеризується високим ступенем об’єктивізації досліджень, оскільки ґрунтується на числових даних і геометричних вимірюваннях. Водночас зазначають, що його недоліком є зосередження виключно на вимірюваних зовнішніх ознаках почерку без урахування динамічних елементів, пов’язаних із моторикою письма.

Метод Матвєєва також належить до методів, що використовують вимірювані параметри почерку. Його основою є припущення, що кожна людина має індивідуальний спосіб переміщення точки опори руки під час письма та характерну амплітуду письмових рухів. Ці параметри впливають на нахил і розташування літер у тексті.

Під час досліджень цим методом вимірюють кути нахилу літер відносно базової лінії тексту. Результати цих вимірювань подають у системі координат у вигляді кривої, що відображає варіативність нахилу літер у досліджуваному тексті.

Щоб уникнути надмірного ущільнення даних, вимірювання зазвичай виконують для кожного другого або третього рядка тексту. Аналізують передусім прямі основні штрихи літер, оскільки овальні або нерегулярні елементи можуть ускладнювати точне визначення кута нахилу.

Якщо криві, отримані для досліджуваного доказового та порівняльного матеріалу, збігаються, це може бути підставою для висновку про спільне авторство досліджуваних записів. Однак автор методу зазначав, що його ефективність обмежена в разі несформованого почерку або письма, виконаного в нетипових умовах.