Поглиблені вимірювальні методи в криміналістичних дослідженнях почерку

Метод геометрично-структурних досліджень ґрунтується на припущенні, що структуру підпису або рукописного запису можна описати за допомогою геометричних фігур, визначених характерними точками почерку. Ці точки розглядають як вершини фігур, побудованих на досліджуваному підписі або фрагменті тексту.

На відміну від попереднього методу геометричної проєкції Brosson, у якому точки побудови були чітко визначені, у методі геометричних фігур їхню кількість і розташування можна пристосувати до індивідуальної структури досліджуваного підпису. Проте методологічною умовою залишається використання однакових опорних точок у досліджуваному доказовому та порівняльному матеріалі, що усуває можливість довільної інтерпретації під час аналізу.

У дослідницькій практиці використовують різні конфігурації геометричних фігур, зокрема:

• визначення габаритів підпису шляхом встановлення його крайніх точок,
• створення кутових систем, що визначають напрями лінії письма,
• побудова трикутників і чотирикутників, що описують відношення між елементами підпису,
• побудова складніших багатокутників, що охоплюють більшу кількість характерних точок.

Далі аналіз полягає в порівнянні форми та пропорцій побудованих фігур у досліджуваному доказовому й порівняльному матеріалі. Збіг цих геометричних структур може бути ідентифікаційною підставою, а істотні розбіжності можуть вказувати на різне авторство підписів.

Водночас у літературі підкреслюють, що основною перевагою цього методу є його висока наочність. Діаграми із зображенням геометричних фігур можуть зрозуміло ілюструвати результати аналізу та полегшувати їх розуміння процесуальним органом і сторонами провадження. Разом із тим зазначають, що цей метод рідко є самостійною основою ідентифікаційних висновків і його слід розглядати як допоміжний засіб щодо класичного графічно-порівняльного аналізу (Całkiewicz, 2009).

Метод статистичної перевірки досліджуваного матеріалу є спробою запровадити елементи теорії ймовірностей у процес ідентифікації почерку. Його мета — не заміна класичного графічно-порівняльного методу, а статистичне тлумачення результатів, отриманих під час такого аналізу.

Сутність цього методу полягає у визначенні частоти окремих графічних ознак почерку в певній популяції осіб, які пишуть. На підставі таких даних можна було б оцінити ймовірність того, що певний набір ознак почерку виникне незалежно у двох різних осіб.

Якби ймовірність повторення досліджуваної сукупності ознак у популяції була дуже низькою, експерт міг би сформулювати висновок про високу ймовірність спільного авторства двох записів. Якби така ймовірність була вищою, висновки експерта мали б бути ймовірнісними.

Цей метод має істотні методологічні переваги, оскільки дає змогу спиратися у висновку експерта на об’єктивні статистичні розрахунки. Водночас його застосування стикається із серйозними практичними обмеженнями. Передусім він потребує розгорнутих статистичних досліджень частоти окремих ознак почерку в певній популяції, які в багатьох країнах, зокрема в Польщі, не були проведені комплексно.

Також звертають увагу, що цей метод не придатний для аналізу коротких текстів і більшості підписів, а також коли письмо навмисно спотворене або виконане в нетипових умовах. З цих причин його застосування в експертній практиці залишається обмеженим (Całkiewicz, 2009).

Метод розрахунку коефіцієнта інтеграції почерку запропонував Antoni Feluś як спробу кількісного опису графічної структури рукописного письма. Автор цієї концепції запропонував відійти від традиційного поняття письмового імпульсу, яке в почеркознавчій експертизі означає кількість літер або елементів письма, створених без відриву письмового приладдя від поверхні.

На думку Feluś, поняття імпульсу надто загальне й не дає змоги точно визначити структуру графічного виконання письма. Замість нього запропоновано категорію рівня інтеграції письма, яка є вимірюваною та дає змогу точніше аналізувати зв’язки між елементами запису.

Рівень інтеграції почерку виражають математичним коефіцієнтом, який визначає співвідношення кількості з’єднаних між собою елементів письма до кількості відокремлених елементів. Цей коефіцієнт має вигляд формули:

I = w / nw

де:

• I — рівень інтеграції почерку,
• w — кількість взаємопов’язаних елементів письма,
• nw — кількість елементів письма, що залишаються нез’єднаними.

Що вище значення коефіцієнта інтеграції, то більший ступінь зв’язності елементів письма та щільніша графічна структура почерку. Нижчі значення, своєю чергою, вказують на більшу фрагментарність запису.

Отже, цей метод дає змогу кількісно характеризувати структуру почерку та може використовуватися для порівняльного аналізу різних зразків письма. Проте, як і для інших статистичних методів, його практичне застосування потребує достатньо великого обсягу досліджуваного матеріалу та ретельної процедури вимірювань (Feluś, 1991).